ПРО НАСЛІДКИ “НЕПРОПРАЦЬОВАНОЇ” ТРАВМИ
За DSM-5, керівництвом зі статистики та діагностики психічних розладів, виокремлюють такі основні діагностичні критерії ПТСР:
- Травматичний досвід.
- Повторне переживання травматичних подій: гнітючі спогади або сновидіння, пов’язані з травмою, дисоціативні реакції, під час яких людина почувається або діє так, ніби травматичні події відбуваються знову, сильні емоційні чи фізіологічні реакції при нагадуванні про травматичні події.
- Намагання уникнути гнітючих спогадів, думок чи почуттів, що стосуються травматичних подій.
- Негативні зміни в думках та настрої: нездатність пригадати важливі аспекти травматичних подій, стійкі спотворені думки про причини та наслідки травматичних подій, себе, інших чи світ. Можуть з’явитися негативні установки штибу “Я винен”, “Якби не я, цього би не було”, “Нікому не можна довіряти”, “Життя небезпечне”.
- Суттєве зниження зацікавленості чи участі в значущих видах діяльності та нездатність переживати позитивні емоції.
- Почуття відстороненості чи відчуження від інших.
- Збудливість та реактивність (дратівливість, вибухи гніву, ризикована поведінка, надмірна пильність, порушення сну).
Крім того, у дітей часто бувають тілесні реакції. Можуть бути порушення травлення: діарея, закреп, блювота.
“Наприклад, я працювала з хлопчиком, який мав вживати медичний препарат раз на 2 тижні й до того, як приймати таблетки, йому ставало зле. Він блював, у нього болів шлунок. Зрештою, проблема розв’язалася психотерапевтично.
Ця таблетка означала для хлопчика, що він дуже хворий і обов’язково має її пити. Це – стресова реакція організму. Хлопчик знав, що від таблетки є побічні ефекти, мозок “говорив”, що йому буде погано – і він погано почувався ще до того, як приймав таблетку”.
Поширені соматичні проблеми, пов’язаними з травмою та стресом, – синдром подразненого кишківника й синдром гіперактивного сечового міхура. І те, й інше лікується психотерапевтично.
“Однак, за статистикою, лише близько 30% людей, які пережили Травми, матимуть посттравматичну симптоматику. А у близько 30% від цих 30% розвинеться ПТСР, для подолання якого буде потрібна фахова допомога. Решта відновиться самотужки чи за підтримки рідних. Фактично, вони самі досягнуть того, що мигдалеподібне тіло не буде тригеритися, коли щось нагадуватиме про травму”.
Є дві групи чинників, від яких залежить, чи людина подолає травму сама:
- Внутрішні. Це внутрішні ресурси людини, можливість подолати стрес. Так, здебільшого, схильні до розвитку ПТСР люди, які, наприклад, мали досвід насильства й відкинення в дитинстві. Їхня нервова система працює в такий спосіб, що травмі легко “зайти”. До того ж у них і так може бути високий рівень кортизолу, підвищена реакція на стресові чинники.
- Зовнішні. Соціальна підтримка, безпечне соціальне середовище, люди створюють можливість говорити, не просять забути, не кажуть: “Іншим людям гірше”, “Усі таке переживали”.
Аби більше дізнатися про психологічну травму, Вікторія радить книжку “The body keeps the score”, проте в українському перекладі її ще немає. Її написав психіатр Бессел ван дер Колк, який працював із людьми, які пережили різні травми.
