Заїкання (логоневроз)

Заїкання (логоневроз) - одне з найскладніших невротичних розладів, що виникають внаслідок переляку або нервового перенавантаження. В виникненні заїкання грають роль і спадкові чинники (зустрічаються випадки наявності заїкання у батьків, дітей в одній сім'ї або найближчих родичів), проте пусковим механізмом провокують розвиток заїкання є все ж стресовий фактор.

До стресових факторів можна віднести переляк (наприклад: собаки, різкі звуки, падіння, агресивна поведінка оточуючих, страх втрати близьких, коли недостатньо підготовленого дитини несподівано переводять в дитячий сад, перегляд страхітливого характеру фільмів або мультфільмів і т.д.). Стресовий вплив може бути раптовим і сильним, тоді дитина може увійти в так зване шоковий стан, внаслідок чого на час втрачає здатність говорити, а через кілька днів мова повертається, але вже з явищами заїкання. У такому випадку батьки можуть чітко встановити, коли почалося заїкання. Стресовий вплив може бути поступовим, але досить сильним або наростаючим і як наслідок цього плавний початок захворювання, що призводить до деякого звикання батьків до неправильної мови і пізнішого звернення за допомогою. Заїкання фактично може виникнути в будь-якому віці, але частіше це ранній дитячий вік, шкільний або студентський.

Найбільш часто заїкання виникає у віці від 2-6 років, коли відбувається активне формування мови і пов'язаного з нею мислення. У цей віковий період нервова система перебуває в особливому напруженому стані, коли дитина накопичує великий обсяг інформації, що надходить, намагається її осмислити і поділитися тим, що він зрозумів або задати питання про те, що йому незрозуміло. При цьому мова його тільки формується, вона недосконала і будь-яке спілкування вимагає від дитини великої напруги. Таким чином формується центр мовлення знаходиться в перенапряженном і вразливому стані, якщо врахувати, що ще недостатньо сформувалися захисні механізми від стресів, то стає зрозуміло, чому саме в цьому віці частіше виникає патологія мови. У цей період батькам треба бути уважним до дитини і при появі найменшої підозри на можливе порушення мови звертатися до лікаря-психотерапевта. Заїкання супроводжується, особливо на початковому етапі розвитку, невротичними реакціями страху і тривоги, розгубленості, нічними кошмарами, а іноді і нічним енурезом, що ще більше говорить про невротичної природі захворювання. З усього сказаного стає зрозумілим, чому саме психотерапія є основним методом лікування заїкання, так як тільки психологічний вплив здатне заспокоїти дитину, усунути страхи і як наслідок цього нервове напруження, яке провокує виникнення розлади мови.

Першими ознаками початку заїкання є: виникають спочатку  повтори слів або складів, а потім і букв, намагаючись подолати напругу в мовному апараті, дитина інстинктивно починає говорити співуче, через деякий час (від декількох днів до декількох тижнів), замість плавної мови з'являється прискорена, супроводжується вираженим напруженням лицьовій і жувальної мускулатури, можуть виникати мимовільні рухи мови аж до витягування його з порожнини рота в момент початку промови, відзначається поява про ущенія перехоплення дихання в горлі, грудях і вираженого напруження м'язів черевної стінки.

При подальшому розвитку захворювання відзначаються додаткові  рухи голови, миготіння очей, мимовільні закочування очних яблук вгору при напруженій мови. Намагаючись полегшити початок промови, діти роблять різкі рухи руками або ногами. Відзначається зміни кольору обличчя, воно може червоніти від напруги або бліднути від перенапруги. Хворий може відчувати так само посилене серцебиття. Мова перетворюється на тягар і часто дитина після першої невдалої спроби говорити замовкає і перестає спілкуватися. Тривало протікає заїкання призводить до розвитку повторних невротичних реакцій, депресій, замкнутості і некомунікабельності, що звужує коло спілкування і впливає на емоційний та інтелектуальний розвиток дитини, а це призводить до розвитку невпевненості і закомплексованості. Розвиток хвороби може бути плавним поступовим з деякою наростанням симптоматики або ж поступовим зниженням її. Однак частіше заїкання прогресує під впливом додаткових психотравм.

Можна розрізняти два типи реакції особистості на своє захворювання. Сама реакція залежить від того, які риси переважають в характері людини. Люди вразливі, ранимі, схильні до тривалої фіксації і внутрішньої переробки подій, дуже болісно реагують на своє заїкання. У них в більшій мірі, ніж у інших розвиваються невротичні і депресивні реакції на хворобу, що сприяє її більшій фіксації і більш важкого прояву і перебігу заїкання. Ті ж хворі, які за своїм характером менш вразливі, в меншій мірі схильні до внутрішнього аналізу, відносяться до свого захворювання більш спокійно, деякі навіть ігнорують заїкання. У таких хворих хвороба проявляється в меншій мірі і захворювання менш схильне до прогресування. Вплив характеру на результати лікування заїкання. Вразливі і ранимі хворі більшою мірою переживають і прагнуть позбутися від заїкання, ніж хворі менше надають значення своєму дефекту. У них більш висока мотивація, що позитивно впливає на результат лікування. Хворі з достатнім ступенем виразністю вольових якостей краще піддаються лікуванню, тому що вони більш активно беруть участь в процесі лікування. Хворі зі слабкою вольовий функцією нездатні активно брати участь в процесі лікування, що знижує результат терапії. Вплив освіченості на результати лікування заїкання. Діти більш освічені, добре начитані і ерудовані, з проявом талановитості в якій-небудь сфері людської діяльності, досягають більш високих результатів при лікуванні заїкання, ніж діти менш начитані, з меншим словниковим запасом і менш схильні до творчої діяльності.

Заїкання є різновидом невротичного розладу, який приводить до спастичного стану мовної, дихальної та лицьової мускулатури і, як наслідок, утруднення мови. Тому основна увага в моїй методиці приділяється психотерапевтичного впливу, так як психотерапія є виключно ефективним методом лікування неврозів. Крім цього, велике значення в підтримці заїкання має прискорений темп мови хворого. Для боротьби з поспіхом мови використовується спеціальна методика тренування промови, спрямована на вироблення самоконтролю і неспішної вдумливої мови. Поєднання психотерапевтичного лікування і спеціального мовного тренінгу дає позитивні результати (переважна більшість хворих виліковується від заїкання). Мовний тренінг допомагає освоїти нову правильну манеру мови, робить його більш розумною і організованою, розвиває інтелектуальні здібності пацієнта. В процесі лікування деякі хворі можуть входити в гіпнотичний стан різного ступеня глибини, що розглядається як додатковий позитивний фактор, що впливає на ефективність лікування заїкання, бо досить глибоке гіпнотичний стан, особливо стан гіпнотичного трансу, забезпечує додаткове психологічне заспокоєння і тонізує нервову систему пацієнта.