A A A K K K
для людей з порушеннями зору
"Інклюзивно-ресурсний центр"
Нетішинської міської ради

ПРИЧИНИ ПРОЯВІВ НЕГАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ДИТИНИ НА КОРЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТТЯХ.

Дата: 20.11.2023 13:29
Кількість переглядів: 226

«НЕ ХОЧУ ЗАЙМАТИСЯ!»

МОЖЛИВІ ПРИЧИНИ ПРОЯВІВ НЕГАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ДИТИНИ НА КОРРЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТТЯХ.

Світлана Товстуха

специаліст з сенсомоторной інтеграції

БО "Школа-Сходинки" м.Київ

Іноді буває так – прийшла дитина на заняття і все… Ніякої продуктивної діяльності, суцільний крик, ні що не допомагає. Або все, начебто було добре, та раптом дитина відмовляється працювати взагалі. У кожного спеціаліста, який працює з дітьми з особливостями розвитку таке траплялося. В мене –теж.

Розглянемо можливі причини такої поведінки:

Фізіологічні:

1. Підвищена загальна тривожність. Дитина боїться. Не чогось конкретного, а просто – страшно.

Підвищена загальна тривожність – як її розпізнати? У дитини помітно розширені зіниці. Може бути пітливість, або дуже суха шкіра. Дитина часто плаче, або, навпаки, сміється. Коли дитина плаче, кричить – те як правило, трактується як негативний стан настрою. Але коли дитина сміється, то теж треба до цього відноситись дуже уважно.

Сміх, як і плач – це прояв сильних емоцій. Оскільки мозок розвивається з затримкою, то емоції можуть бути недиференційовані. І плач і сміх в такому випадку можуть означати одне – дитині страшно!

Що можна зробити в такому випадку?. На сам перед – у дитини є свій власний «острівець безпеки» - це її мама, або близькі дорослі, яким дитина безумовно довіряє. Це не може бути фахівець, який в цей час займається з дитиною. Жаліти, втішати, тим паче, обіймати та цілувати дитину фахівець не має права! Ні в якому разі! Це протирічить всім канонам професійної етики. Тому займатися разом з мамою (мама тут збірний образ), принаймні з початку, є частковим вирішенням проблеми.

Треба неодмінно пам’ятати – діти в стресі не навчаються! Ще раз - діти в стресі не навчаються! В стресі дитина вмикає програму виживання. І чомусь новому навчити її в такому стані буде нереально.

Більш того – в стані стресу дитина «деградує» до того рівня, в якому почуває себе найкомфортніше. Якщо зможете визначити, на який вік почуває себе дитина зараз – поводьтесь з нею так, як вона вимагає. Це не буде довго!

Дуже суттєвою допомогою Вам буде звернення до Бломберг-терапевта, поведінкового психолога, спеціаліста з сенсомоторного розвитку, каніс-терапії.

2. Дитини фізично себе погано почуває – болить голова, живіт, погано спав в ночі…тощо.

Спершу треба виключити соматичні причини. Як що дитина себе погано почуває, сенсу в занятті не буде зовсім. Якщо дитина поводить себе не так, як завжди, фахівець неодмінно поцікавиться як дитинка спала, чи не трапилось щось незвичне. Приїзд бабусі, наприклад, може спровокувати підвищення нервового збудження.

3. Знижене просторове сприйняття.

Дитина не контролює увесь простір. Деякі об’єкти в кімнаті знаходяться поза полем зору дитини. «Раптова» поява їх може викликати переляк та, як наслідок – відмову від подальшого спілкування. Вирішити це питання може обмеження простору для навчання. Куток, якийсь спеціальний намет, там де буде комфортно і дитині і спеціалісту, який з дитиною займається. Дома теж буде не зайвим обладнати місце, де дитина зможе сховатися та відпочити.

Розширення простору повинно, в такому разі, відбуватися поступово. Дуже бажано, щоб дитина сама ініціювала вихід на «оперативний простір».

До яких фахівців треба звернутися за допомогою? Це на сам перед спеціалісти з сенсомоторного розвитку, Бломберг-терапевти, остеопати, можливо – музичні терапевти.

4. Запропонована дія є неприємною з точки зору сенсорних відчуттів, наприклад, дитина не сприймає доторки до деяких поверхонь.

Тут все просто – діє загальне правило: те, що для дитини неприйнятно на даному етапі життя - до цього не примушуємо. Вирішуємо поставлені завдання іншими методами. Та звертаємся за допомогою до спеціалістів з сенсорної інтеграції.

5. Нерозуміння способу виконання дії – знижене або відсутнє рухове планування.

Дитина не розуміє як виконати завдання. Вона не бачить змоги досягнути поставленого для неї результату. Як наслідок, буде усіма можливими способами уникати цих дій.

Що можливо зробити в цьому випадку? Розділити дію на складники. Знайти ту початкову дію, де дитина буде успішна. Та, як намистинки, нанизувати результати.

Наприклад, ви хочете, щоб дитина каталася на самокаті. А вона категорично відмовляється навіть дивитися в його сторону. Визначаємо , що потрібно для того, щоб вільно поїхати?

По-перше – треба балансувати на одній нозі протягом нетривалого часу. Тобто, дитина повинна мати можливість переносити вагу тіла з однієї сторони на іншу. Одна нога відштовхується, друга тримає вагу тіла та утримує тулуб у вертикальному положенні. По-друге: руки повинні утримувати руль. Може дитина триматися за щось не відпускаючи? По-третє: дитина повинна бачити куди вона їде. Слідкує очами за рухом? І так далі. Знайшли проблему? Працюємо!

Психологічні:

1. є негативний досвід схожої дії.

Можливий вихід – міняємо дію, не змінюючи цілі.

2. в цей момент є яка-небуть ситуація, яка важливіше, ніж запропонована.

З повагою відносимся до дитини, але якщо інструкція вже прозвучала, вона повинна бути виконана так, чи інакше. Щоб у дитини не з’явилося думки, що вас можна ігнорувати. Це відноситься як до спеціалістам, що працюють з дитиною так і к батькам. Порада – не давайте інструкцію, якщо Ви бачите, що дитина не в змозі її зараз виконати.

3. відстоювання власних кордонів (при недостатньому ступені довіри між педагогом та дитиною).

Шукайте мотивацію… так, це дуже складно, але можливо.

В мене поки що все. Сподіваюсь, що було корисно!

Джерело: https://www.facebook.com/svetlana.tovstucha


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора